Є в українській літературі таке ім’я, яке не часто почуєш в публічних обговореннях, дуже рідко побачиш на полицях книжкових, але одного дня в Сергія Жадана запитають, кого б він радив почитати, і він скаже, що ось цей автор є “геніальним”, а іншим разом Оксана Забужко напише, що саме цей письменник має найбільш реальні шанси серед наших поетів отримати Нобелівську премію. То хто ж він, ця біла ворона української поезії? Знайомтеся, Василь Голобородько.
чорні птахи звили свої гнізда в моїх очах
чорні птахи щебечуть в моїх очах
чорні птахи застують світ своїми чорними крилами
Тим, для кого українська поезія це в першу чергу Костенко і Симоненко, спочатку творчість Голобородька може видатись дещо незвичною, а може й незрозумілою, адже всі його твори написані верлібром – віршем без рими, тобто такою формою, в якій головні ролі належать образності та ритміці.
Ти від мене пішла –
як з гілки пташка злетіла.
Ти від мене пішла
я засохну, як гілка без пташки.
З вільними віршами у нас уже загравали у 20-х роках. Той же Тичина, Семенко та ще чимало поетів розвивали верлібр як українську форму, однак, як ми знаємо, більшість з них не змогли дожити вже до кінця тридцятих, а ті хто вижив, були залякані та завербовані до партії. Здавалося б, гілка розвитку зсохла, як у тому вірші. А втім, Голобородько та його сучасники змогли відродити цю традицію, ба більше, оновити її своїми авторськими почерками. Тож який стиль Голобородька? Якщо коротко, це суміш міфів, казок і сюрреалізму.
Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Варто сказати, що власне сучасниками поета (якому наразі 78 років) є не вище згадані Жадан і Забужко – він з’явився на поетичній сцені плюс-мінус в один час з Василем Стусом, на чому, до речі, їхні схожості не закінчуються. Як і Стус, виростав Голобородько на сході України, через що й однолітки, й молоді поети дивуються тому, як обом Василям у зросійщеному середовищі вдалося розвинути в собі такий сильний культурний код і такий непересічний мовний арсенал.
повертаюся додому стежкою
на босих ногах пил золотий
як на лапках бджоли григорія сковороди
немов походив по місяцю повному
До речі, саме Стус був одним з тих, хто одразу виділив Голобородька як одного з найяскравіших письменників свого покоління. Але рівень творчості, як знаємо, не завжди дорівнює публічному визнанню та фінансовому успіху. Радянському урядові поет був “нєугодний” (не лише за свої вірші, а й за свою проукраїнську позицію), тому навіть згадувати його ім’я в публічному просторі було заборонено. Перша ж збірка віршів була видана в Америці, що було доволі звичною практикою для заборонених поетів того часу.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?
Голобородько – це саме той письменник, який постійно може запропонувати щось нове, показати поезію під новим кутом. Окрім незвичної форми він також дивує змістом: в одному вірші як той поет хайку фіксує момент падіння яблука в траву та будує навколо нього весь твір:
І подумалося мені,
п’ятнадцятирічному,
що добре бути яблуком серпневого садка
із його здатністю будити людей.
«Яблуко, яблуко,
навчи і мене
падати отак щедро в серця людей
із добрими вістями!»
Розгортаємо іншу сторінку і вже бачимо, як той самий поет, що тільки що по дитячому радів яблуку, тепер описує майже горорну картину:
У сільській школі мого рідного села
замість фотосвітлин випускників
за минулі роки
висять їхні черепи
на тину навколо школи.
Коли я іноді проходжу повз школу,
бачу, як нинішні школярі на великій перерві
грають у футбол моїм черепом,
бо напівм’ячі тепер вийшли із моди
і ними вже не грають на перервах.
Вражає сам підхід митця, ставлення до матеріалу, з яким він працює. Голобородько – колекціонер. Він визбирає слова з усіх усюд і впорядковує їх у себе на папері рядками, немов поличками:
на квітучій галявині збираю для тебе слова
на автобусній зупинці збираю для тебе слова
на людному перехресті збираю для тебе слова
на концерті відомої співачки збираю для тебе слова
на футбольному матчі збираю для тебе слова
на судовому засіданні збираю для тебе слова
відбираю за приємним забарвленням слова
Поет сприймає світ крізь образи та метафори, бачить його словами, а нам з вами лише пропонує подивитися на все крізь свої окуляри:
складаю у звинену із паперу торбинку
торбинку зі словами
зібраними мною з усього світу
передаю тобі
чи ти порадієш цим словам
Насправді Голобородько був не першим і не останнім, кого радянська влада цензурила та намагалася стерти з історії. Проте ми добре пам’ятаємо згаданого Стуса, Симоненка, співаємо Павличка (ті самі “два кольори”). У чому ж тоді причина непопулярності Голобородька?
По-перше, мабуть, ті самі верлібри. Їх не так легко вчити на пам’ять і вони не так часто лягають на пісні. Хоча все ж таки з часом ця форма стає все більш визнаною не лише серед поціновувачів, а й серед пересічних читачів. Скажімо, нещодавно полеглий воїн і поет, справжній приклад свідомого громадянина, Максим Кривцов також писав верлібрами. Більш того, в його текстах можна впізнати продовження традиції Голобородька.
Однак другою й більш ймовірною причиною є непублічність поета. За останні десять років його ім’я дійсно гучно звучало на просторах інтернету лише з двох причин: вимушене переселення з Луганську та особливу схожість імен з головним персонажем серіалу “Слуга народу”.
На жаль, в обох випадках Голобородько був представлений радше жертвою зовнішніх ситуацій, аніж геніальним поетом сучасності. Частково, звісно, перше є правдою. Дім в Ірпені, який йому виділила спілка письменників, перебуває в жахливому стані, а останні свої вірші поет видає мізерними примірниками за власні кошти. Та це не те, що має визначати Василя Голобородька. У першу чергу за нього мають казати його вірші. Василь Голобородько це мольфар слів і саме таким його варто уявляти.
Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово Дунай.
гуляймо весілля своїм дітям,
Щоб не вмерло слово коровай!
розповідаймо казки своїм онукам,
Щоб не вмерло слово Змій.
наповнюймо цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються
разом із диханням.
А якщо після прочитання вам раптом закортіло дізнатися ще більше про творчість Василя Голобородька, спеціально для вас можемо запропонувати:
1) Подивитися відео із серії “Час поезії”, де два поети говорять про інших поетів та їхню творчість
2) Подивитися інтерв’ю з ще відносно молодим Голобородьком (доволі раритетна атмосфера, Луганськ, 2003 р.)
3) Послухати, як сам поет читає свого вірша. УВАГА це не класична декламація віршів, тут немає виразності, зате є ритміка (плюс можна погиготіти з коментаря “проза”)
4) Те саме коротеньке інтерв’ю Жадана, де він зокрема говорить про Голобородька та й взагалі радить усіляку якісну літературу
