Чи чули ви про письменника Майкла Муркока? Ми не можемо знати всіх письменників, але що, якщо творець вплинув на літературу та фентезі не менше  ніж усім відомий Толкін?  Чому ми, молоде покоління, так мало про нього знаємо і чи варто взагалі ним цікавитись? 

Ми стали забувати щось важливе

Класика. Це щось таке, що витримало випробування часом і висвітлює актуальні ідеї епохи. Ті самі старі пісні, вірші, книги та інші медіа в свій час виграли конкуренцію в розумах та серцях в аудиторії й залишаються визнаними до сьогодні. 

Багато творів стали законодавцями цілого жанру, як от вірші Байрона, або із недавніх прикладів, соусл-лайки як послідовники серії ігор Dark Souls. Зазвичай подібні класики або стають відомими за життя, або отримують визнання вже після смерті, як Франц Кафка та Говард Лавкрафт. Другий варіант зазвичай супроводжувався більшою бідністю авторів, ранньою смертю та життєвими поневіряннями. Але така жорстока правда, що іноді щось визнається лише із перевіркою часу. Іноді на це навіть потрібно мало не століття. 

Іноді ці століття надто довгі і ми забуваємо творців і ці твори, або їх ідеї, пішли в народ та стали народними. Кажуть, це найбільше визнання автора, що може бути однаково хибним та вірним твердженням в залежності на погляди стосовно творчості. 

Загалом є різні долі, за винятком банального забуття, яке може чекати на автора та його творчість. Та життя така річ, що серед безлічі шляхів творчі люди іноді творять свій унікальний шлях. Цей шлях може бути наповнений своєю величчю і трагедією і лише доля та час розсудить, а нам  у сьогоденні залишається гадати чого так сталося. Як от життя та творчість Майкла Муркока.

Бентежне життя

 Майкл Джон Муркок народився 18 грудня 1939-го в Мітчемі, Велика Британія.
Відомий за свої детективні, гумористичні, публіцистичні книги, за роботу літературним критиком та редактором, але все ж його ім’я асоціюється із фантастикою, у 2008 році він отримав титул “Гросмейстра фантастики” (Damon Knight Memorial Grand Master Award).
Професійно займатися літературою почав у 18 років завдяки своїй першій повісті «Соджан-мечоносець» у журналі «Tarzan Adventuries», що вийшла у травені 1957-го. Відтоді Муркок захопився літературною працею, хоча іноді відволікався на музику. Зокрема він виступав у рок-гуртах Deep Fix і Hawkwind. В 1964 році очолював журнал «Нові світи» (New Worlds), діяльність якого наприкінці 1960-х призвела до формування «нової хвилі НФ», до якої входили  Роджер Желязни, Роберт Сілверберг, Нормен Спінред. До цієї нової хвилі відносили і самого Муркока. Він живе і по цей день. 

Варто просто сказати, що саме він придумав орків із Вархамера та знаменитий знак хаосу у вигляді стріл направлених у різні сторони, який ми називаємо зіркою хаосу. Також Муркок придумав богів хаосу сетингу Вархамера. Проте він мав конфлікт із Game Workshop, через що перестав із ними співпрацювати. Але його концепція хаосу і порядку залишилася. І як ви переконаєтеся далі, це далеко не єдиний слід творця.

Пік кар’єри Муркока припадає на 70-80-ті роки. Так чому його творчість вартує уваги сьогодні? Перш за все за новий поглядом на конфлікт.

Хаос, порядок та…

Хаос і порядок — речі, які майже тотожні із добром та злом у нашому уявленні, але насправді є дечим іншим. Муркок зміщує фокус від добра та зла на хаос та порядок і розкриває їх як неоднозначні аспекти буття. У його книгах кожна сторона має свої особливості та недоліки, завдяки чому постає так звана сіра мораль, яка популярна зараз. 

Хаос, який породжує руйнування та страждання також може творити й доволі повноцінно, не з натяжкою. Так само і порядок, при всьому своєму потенційному творчому началі, здатен знищувати все навкруги Для прикладу в одному із оповідань, боги дали лучникові стріли, що знищували парадокси і попросили його зробити світ більш впорядкованим. Лучник знищував один парадокс за іншим поки від світу не залишилося й крихти. Так само в одному із циклів (не скажемо в якому, щоб не спойлерити), боги хаосу створювали новий світ разом із головним героєм, який є ставлеником їх заклятих ворогів. Тому тут нема однозначного добра чи зла, а лише погляд сторін на те яким має бути буття. Така сірість та неоднозначність моралі є характерною для творчості Муркока та у свій час була нововведенням на те як мають розгортатися конфлікти у фентезі. 

Проте конфлікту хаосу та порядку було мало авторові. Тому він увів третю сторону. А саме сили рівноваги, які таємно маніпюлюють богами пантеонів ентропії та статтичності у лише їм зрозумілих цілях, подібно тому, як боги порядку та хаосу маніпулюють смертними у своїх цілях. Багаторівневість глобального конфлікту з одного боку може здатися надміру ускладненою, проте завдяки цьому втілюється проста, але цікава думка. Кожен чимось керований. Хтось в прямому сенсі, як обрані та лорди хаосу, а кимось маніпулюють через його природу чи прогнозованість його вчинків. 

Ентропія і статичність мають вічно чергуватися і жоден із них не має можливості перемогти через взаємодоповненість та дуальність своєї природи. Хаос не можу бути хаосом, якщо навкруги хаос, а порядок неможливо втілювати в нерухомому світі. Плюс, як і вже було сказано вище, хаос і порядок — це не лише добро і зло. Це різні погляди на те який має бути світ.

Заручники образу?

Іншою характерною особливістю творчості Мурока є так звана концепція вічного воїна/ борця (eternal champion), не просто як архетип, а як окрема сутність, яка через свою природу мусить постійно втілювати одні і ті самі трагедії в різних іпостасях. Але тут знову ж таки не все так просто стосовно нашого автора. 

Для того щоб краще зрозуміти в чому особливість архетипових героїв Муркока, спочатку трошки згадаємо про архетипи. Залежно від того, яку галузь пізнання ми беремо, архетип може мати наступні трактування: прообраз, ідея у пізньоантичній філософії,  або первинні структури колективного несвідомого (аналітична психологія).










Для літературознавства це реконструйована фабула чи образ, спільні для міфів, фольклору та літератури різних народів. Загалом термін означає основу, взірець певного героя, соціального чи психологічного явища. Наприклад архетип трікстера — бог Локі, Кіт у чоботях, Лис Микита, Гермес або Меркурій. Найкращою для розуміння архетипу є книга «Тисячоликий герой» Джозефа Кемпбелла, де автор об’єднав поняття архетипів та представив як концепцію Мономіфу. Книгу Кемпбелла як основу використовували різні митці. Зокрема і Майкл Муркок.

 Зазвичай архетип — це трішки метафоричний термін, який позначав те, що у різних творах та міфах, персонажі часто розділяють одну долю. Муркок вирішив це все зробити буквальним. Вічний воїн — це щось середнє між божественною сутністю, фатумом та буквальним архетипом. Його доля — безкінечно втілюватися для боротьби із силами хаосу. Але щоб боротися із силами згуби потрібна мотивація, інакше сутність не зможе розкрити себе, тому втілюються і не тільки сила звитяга та уміння, але і трагедії, які сутність прикликає на своє втілення. Іпостасей Вічного воїна може бути багато, вони можуть бути в різних світах та іноді зустрічатися одне із одним, мати різну біографію, зовнішність і так далі. Але спільного в них все ж більше: трагедії, неоднозначні вчинки, призначення та звитяга, огранюється завдяки боротьбі. 

Таке використання архетипу може бути й поганим виправданням для авторів аби з’явазати логічно лор та власні сюжети. Але на жаль чи на щастя, я ще такого не зустрічав З іншого боку концепція відкриває майже безмежні можливості для рефлексії навколо долі, призначення, визначеності тій і так далі. Чи є ми, або герої наших улюблених творів заручниками долі і так далі. А якщо врахувати усе вище сказане про хаос, порядок і рівновагу, кількість тем, які можна підняти, стає ще більшою і глибина їх буде неймовірною. 

Нові інструменти історії

Подібні роздуми правда неможливі без правильно поданого літературного джерела. Будь-яка хороша ідея може загинути, якщо реалізована не належним чином. Але Письменник і тут не дав маху. Перш за все Майкл Муркок популяризував у фентезі серйозні, ба навіть похмурі, мотиви. Його сюжети були більш трагічними, а вчинки героїв більш неоднозначними. Особливо він на цьому грав опираючись на попередників у жанрі, наприклад створюючи антиподів знакових героїв своїх попередників, умовних анти-Конанів і тому подібне. Автор відмовився він могутніх героїв на користь персонажів, що чинять не завжди героїчно, а вчинки можуть мати несподівані наслідки. За такі характерні риси Муркока із впевненістю можна назвати батьком темного фентезі. 

Зовнішність героїв та їх характери – це далеко не все, що використовував автор, як засіб оповіді. Магія як явище постійно оточує героїв на відміну від умовного Володаря Перснів. Рунні мечі зі своєю волею, що прагнуть пожирати душі вбитих ворогів, як приклад нововведень, які сьогодні є мало не звичайним явищем для будь якого темного чи високого фентезі. Можливо ви можете навіть назвати декілька видів зброї із подібним описом. Хоча матеріальні речі, як окремі елементи оповіді це не щось нове, але все Муркок, разом із Толкіном, зміг підняти їх сюжетне значення для жанру фентезі. Це вже не кажучи про те, що боротьба із злом у творах Муркока зображена справді, як відчайдушна спроба подолати нездоланне. Сила — це далеко не єдиний, а часто взагалі не шлях до перемоги. Хитрість та вигадливість не менш важливі за уміння битися чи володіння дивними речами.

Тисячоликий герой

Окремо треба відзначити ідею Муркока про мультивсесвіт, яку він використав для пов’язування різних світів та доль різних Вічних борців. Мультивсесвіт виконує декілька функцій. Перш за все це підкреслення того, наскільки всеосяжним є вплив сутності вічного войовника підкреслюючи і його буквальний, і метафоричний образ архетипу героя. Люди звикли відтворювати одні і ті ж сюжети, так само як вічний воїн — це сутність, яка прагне себе втілювати у різних світах.

Друга причина витікає із першої і в певному сенсі продовжує головуючу думку. Одна і та ж сутність постійно прагне втілювати одні і ті ж трагедії подібно тому, як людство повторює одні і ті ж вчинки. Це свого роду перетворює долю героя не просто на долю, а зловісне призначення і порочне коло. Можливо автора можна звинуватити у самоповторі, але враховуючи, що мультивсесвіт  фігурує, як повноцінний елемент оповіді, а загалом історію про Вічних борців ще називають «циклом про мультивсесвіт», то ми не будемо цього робити. 🙂 

Концепція мультивсесвіту дозволила автору зробити те, для чого його зазвичай нині не використовують. А саме, правильно закінчити сагу про вічних воїнів. Це особливо іронічно звучить, враховучи те, що сьогодні мультивсесвіт використовують, щоб щось зробити нескінченним.

Автор відмовився він могутніх героїв на користь персонажів, що чинять не завжди героїчно, а вчинки можуть мати несподівані наслідки. За такі характерні риси Муркока із впевненістю можна назвати батьком темного фентезі. 

Спадок забутого

Свій магнум опус, у вигляді завершення усіх сюжетних ліній у останньому циклі, Майкл Муркок втілив у кінці сімдесятих та на початку сімдесятих років. Так можна сказати і закінчилася зірка слави батька темного фентезі. На основі його спадку було створено багато цікавого. Завдяки впливу Муркока з’явилися такі хороші книжкові цикли, як Відьмак та Хроніки чорної роти, а світ ігор в майбутньому побачив такого культового персонажа Короля Ліча. Рунні мечі та різні драматичні вибори стали тепер мало не обов’язковими для жанру темного фентезі і фентезі як такого.

Крім жанрових нововведень, він зміг принести і декілька нових концепцій та правильно їх оформити. Наприклад його мультивсесвіт має більшу глибину ніж у коміксових франшизах. Принесення хаосу та порядку, як альтернатива чи доповнення до звичної дихотомії добра та зла, дозволяє створити більш варіативний конфлікт у творі, навіть якщо сторони мають чіткі розмежування. 

Найбільшим та найбільш очевидним спадком Майкла Муркока можна вважати Вархамер. У свій час письменник продав Games Workshop права на невидану серію книг, яка мала стати ще однією частиною саги про Вічних борців. Права були куплені, але не повністю. Тому у Вархамері чотири боги хаосу а не п’ять, а звична нам зірка хаосу , як складається із восьми стріл, раніше мала цих самих стріл трошки більше. І подібних дрібниць можна знайти ще багато. Звичайно ж трохи опосередковано, але Муркок є батьком не тільки темного фентезі, але й одного із найбільших сетингів нашого часу. 

То чому минулася слава мирська?

Це все далеко не повний перелік того, як Муркок вплинув на фентезі та культуру загалом. Його вплив можна порівняти лише із впливом Толкіна. Але тоді виникає питання, чого про нього ми так мало знаємо? Толкін такий відомий, а той же самий Муркок забутий, при тому що він ще досі живий.

На це важко відповісти. Можливо його спадок при всьому його об’єму став менш очевидним.  Те, чим він колись дивував, сьогодні є типовим, через що його книги не сприймаються, як класика у більшості читачів. Можливо про нього просто мало розповідали. Може також і зіграти роль те, що у автора нема адапатцій. Той же Толкін та Сапковський мають ігрові та серіальні адаптації, завдяки чому вони навіть сьогодні є актуальними. Важко сказати. В будь-якому випадку випадку про автора говорять набагато менше ніж він того заслуговує.

Дещо про написання 

Ця стаття мені далася важко. Частково тому, що я її планував більшою, а частково через специфічну тему. Зазвичай при написанні матеріалів виникають проблеми у вигляді того, що матеріалу або замало, або забагато і важко це все якось згрупувати. Тут все вийшло дивніше. Матеріалу ніби багато, але його важко охопити і осягнути. При тому що матеріалу хоч і достатньо, його було важко добувати, через певну забутість автора. Було дивне відчуття, що я описую щось забуте, але знайоме. Ніби знаходжу сліди древньої цивілізації. 

Єдиний висновок, який можна зробити про Майкла Муркока — це те, що я мало про нього розповів. Частково це пов’язано із тим, що я ще досить молодий і донедавна сам не знав про цього письменника, хоча давно цікавлюсь фентезі. Досі у нас не було зовсім перекладів його книг, і джерела лише закордонні.  Однозначно я буду продовжувати досліджувати його творчість та долю. Тема далеко не вичерпана.

Далі буде…