Є історії, які прочитаєш і не забудеш. А є історії, які прочитавши хочеться одразу забути. Комікс «Милий морок» авторства Фаб’єн Вельманн та Кераскоет можна віднести до двох категорій.

Що означає «прочитаєш і не забудеш»? Це коли оповідь залишає читачеві якийсь слід, що волею-неводею він постійно її згадує. І це добре, бо як кажуть творінню вдалося зачепити (принаймні якусь частину своєї авдиторії).

 А що означає «хочеться забути»? Ми не кажемо таке про слабкі, або бездушні роботи, в такому випадку використуються твердження «дарма витрачений час» або «трішки підтягнути — і було б чудово». Таке ми кажемо про твори, які в такий спосіб відкривають частинку реальності, що виходить надто болісно, чи надто жаливо, що хочеться забути. Але від яскравих спогадів прочитаного уже не втекти. Тому ця болюча правдивість — більше похвала для твору аніж гоніння. В авторки цього тексту схожі враження були від книги «Магма» Тори Хьорлейфсдоттір.

Яким чином усе вище сказане стосується горор-коміксу про фей? Яку таку частинку реальності він відкриває? Відповідь кожен знайде сам, адже сюжет «Милого мороку» занадто загадковий та багатозначний, щоб дискутувати про його логіку та те, що є каноном. Для читача, який не проти поритися в інтернетах, а ще краще хто знає французьку, пошуки теорій та різних трактувань може стати цікавим завданням із безліччю відкриттів. Але що ж отримає людина, яка звернула увагу на комікс саме тому, що це цікава перекладена новинка?

Маленький ліричний відступ

Видавець завбачливо пише у себе на сайті:  «Увага! Це не дитяча книжка!». Трапляється ж, що або неуважний працівник книгарні чи дорослий не придивиться і запропонує дитині щось настільки не відповідне. В цьому ж бо гра контрастів та основна задумка — перемішати щось миле, тепле та м’яке із жорстоким та сумним змістом. Ми неодноразово зустрічаємось із подібним у манзі та аніме, наприклад відоме «Зроблено в безодні». Але якщо звикла до цього публіка завжди звертає увагу на вікові застреження, то люди, що живуть у більш звичній «європейській парадигмі» мають залізну установку, що такого стилю малюнки, чи комікси з анімацією загалом, призначені лише для людини розумної в першій десятині її розвитку. Та насправді, чим більш досвідчений мандрівник художніми світами, тим краще він знає яка непевна ця межа і що такий підхід притаманний не лише роботам з азійським корінням. Подібно, всі зацікавлені в порівняннях скажуть вам, що попри різні культурні відміннсоті та подачу, по суті своїй чисті ідеї зі всього світу насправді дуже подібні (наприклад із царини філософії чи військового мистецтва).

Знову занурюємося в комікс

«Милий морок» — це історія, побудована на алегоріях, й хоч читається максимально швидко, проте варта вдумливого перечитання, аби мозок усвідомив її повністю. Перед нами постає фантастичний мікросвіт, світ фей та природи, який існує паралельно із реальним. Ми навіть не знаємо точно хто ж такі ці феї, чому в них саме такий дім та імена, хто такий ще один людський персонаж, що стало причиною втрати феями дому, чому вони саме такі і так поводяться — усе це немов чиста сторінка. Рецензію написано максимально без спойлерів, проте повірте, версій може народитися багато.

Авори наче говорять що не суть в причинах та версіях — суть в самому наративі. Він страшенно рваний, якщо читатимете швидко — буде важко вловити послідовність. Він страшено відстороненний, себто не вдається в детальні пояснення навіть ментальних перемін та емоцій героїв. Коли читаєш, тобі наче говорять: «Щойно відбулося жорстоке вбивство? Ну і що! Казка має продовжуватися далі.»

Дуже мало персонажів цього коміксу викликають симпатію, вони поводяться максимально егоїстично та по-дитячому наївно і по-дитячому жорстоко. Немовби читаєш манґу «Левіафан» і тому подібне, тільки в дитячому садочку. От тільки на відмінну від того ж таки «Левіафана», де дійсно боротьба за виживання в стилі «вбий або помри» (що називають піджанорм королівська битва), то «Милий морок» викликає шалений протест та дисонанс. Адже якщо перед нами дійсно королівська битва, то ми можемо якось виправдати деяких героїв (що в них не було вибору, в них є мотивація вижити та реальна загроза), то в цій історії не покидає думка: «У них є всі шанси вижити та нормально співіснувати, якщо позбутись егоїзму та дурості. Чому вони на рівному місці створюють собі горе та проблеми?».

Більшість фей «Милого мороку» — егоїсти, що поклоняються найбльшій егоїстці. Це нагадало мені істину, що всі ми такими народжуємося. Немовлята та малі діти не усвідомлюють що вони не центр всесвіту, заради своїх потреб та бажань, вони як мімнум тероризують батьків. Та в плині виховання людина стає свідомою і бачить що в неї є власне «Я» і як не дивно часто з добрими альтруїстчними намірами. Тоді ми здатні робити щось для інших, для природи, для світу.  То ж можливо це дійсно, історія, про тих сутностей, які живуть в нашій голові та впливають на нас, і з якими часто доводиться боротися. Головна героїня «Милого мороку» Аврора, яких насправді обидві, показані нам тут в найбільш печальному та вразливому становищі — коли добрі наміри та наївність ведуть у персональне пекло.

Для кого “Милий морок”?

Чи втішить вас така сумна мораль, чи хочете ви тримати її власній поличці — вирішувати лише вам. Єдине чим можна доповнити — якщо ви шанувальник моротошного та сумного, то така незвична компанація із теплих акварельок в стилі класичних дитячих книг, стане для вас справжнім скарбом. Якщо ж ви поціновувач більш життєствердного, то на жаль ця історія не для вас. Але якщо ви маєте сміливість відшукати тут краплинку надії — допоможіть будь ласка. Бо я не знайшла.

P.S.
До речі, ви задумувались, що акварелі — це одні з найскладніших фарб? Звучить дивно, адже це здавалось найпростішиим, з чого ми починали в школі. Але це саме ті фарби, де клчову роль відіграє волога. Ви намагались виправити намальоване акварелями? Не виходило, або виходило з великими зусиллями. Правда ж? Отож, в художника є одна спроба, щоб створити все як задумав, або ж задумане видозмінюється з плином того як вийшов рух і скільки додано води. Наприклад в гуаші чи акрилі можна створити новий шар й перемалювати. Кожен метод чудовий по-своєму, але коли знову побачите щось акварельне, задумайтесь про ту мить коли художник це малював, змішуючи барви, аби добитись тієї ідеальної і як не має тремтіти рука, коли знаєш, що кожен рух важить найбільше.