Наша нова надія
Українське фентезі. Кілька років тому це звучало або як жарт, або андеграунт або і ще щось гірше. Багато авторів із наших теренів писали на російський ринок через його більшу комерційну вигоду. Подібні факти викликали не сильну віру в сучасного українського письменника в жанрі фентезі. Проте, є ті, хто вірою у справу та старанною працею усе змінив.
Ці жахливі часи та упередження минули. Сьогодні українські автори посідають гідне місце на поличках нашого читача. Звичайно ще дуже багато роботи і найкращі творіння наших авторів ще попереду.
А поки цей час гряде і наші майстри пера практикуються, пропоную вам розповідь про одну книгу, яка стала для мене одкровенням. Про “Танхельм. Первісний дух” Юлії Романюк.
Герої та поганці
Історія розгортається навколо Ейли, жінки яку в свій час вигнали на Північ королівства за невідомі злочини. Серед холодних провулків напів зруйнованих міст, дівчина займається тим, що навчає простеньким чарам дітей убивць, ґвалтівників і можливо навіть гірше, та живе у одній з халуп разом із невдячним Френком, злісним калікою.
Через одну випадковість і злісний умисл Ейла змушена тікати з Півночі. Разом із її подорожжю ми поринаємо у світ Танхельму. Перша частина книги не лінійна, бо завдяки спогадам дівчини ми пізнаємо яким королівство було та яким стало. Бачимо кризу та занепад місцевих жителів. А разом із тим, зрозуміємо глибину трагедії Ейли та її сім’ї.
Землі диких та цивілізовані
Танхельм — це королівство не людей, а антропоморфних ссавців, у яких вдихнув розум їхній бог творець. На Півночі вони межують із таємничим зміїним народом, а на Сході вступають у прикордонні сутички і короткі війни із людьми.
Хоч місцеві звіролюди і є молодою расою, але вони далеко не дикі. Вони мають свої школи, бібліотеки, закони та верховне правління, але їм ще є куди рости. Особливо в порівнянні з людьми.
Також, кожен житель Танхельму має можливість відкинути дар свого бога творця і знову стати диким звіром, але при цьому зберегти свої спогади із попереднього життя. Таке роблять через різні причини: відчай, нужду, бажання бути ближчим до природи.
Жителі Танхельму набожні, вони шанують та прагнуть достукатися до свого бога. Дехто через близькість до людей переймає їхне бачення бога і поклонається так само своєму. Це доволі нечаста ілюстрація у фентезі інфільтрації однієї віри в іншу.
Природа добра і зла
Таннхельм з повною упевненістю можна назвати темним фентезі. Таким його робить багато речей. Наприклад неоднозначність намірів благодійників, і так, саме не однозначнічність, бо мотиви багатьох епізодичних персонажів можна зрозуміти.
Нам демонструюють жорстокість цього світу без зайвих прекрас. Ейла у свої подорожах бачить як дичавіють її співвітчизники і задається питанням де ліпше їй жилося: у вигнанні чи під час мандрів. У її спогадах до вигнання, коли вона була юною та жила разом із татом і мамою, ми краще усвідомимо трагедію сімї Ейли: природу ненависті її батька до неї, жахливі стосунки із другом дитинства та небезпечні ігри, у які втягли її матір та чого це їм коштувало.
Звичайно тут є і описи знущань, катувань, образ, натяки на зґвалтування, але не лише ці речі роблять світ жорстоким. Жорстокість — це несправедливість інших та світу загалом, а не лише насаджені на палі голови. Це світ, де плани одних ламають інших, як жорна перетирають зерна у муку. А головна героїня це лише ще одне зернятко.
Танхельм стала однією із улюблених книг від українського автора. Я довго сумнівався чи купувати її, і радий що не помилився та зміг її прочитати. Звичайно, прискіпливому читачу є до чого придертися але від маленьких недоліків книга не стає гіршою. Із досвідом авторка вдосконалить свої тексти, а я з нетерпінням чекаю на другу книгу Юлії Романюк.
