Селям алейкум, достлар! І з вами Садефи Аю, ваша провідниця у мелодійний світ кримських татар. Сьогодні я познайомлю вас з чарівним гостем, ще одним провідником. За фахом він програміст, а у вільний час займається дослідженням кримськотатарської музики, переважно старовинної, вивчає її історію та сам практикує гру на музичних інструментах. Зацікавила? Що ж, дорогі ефенді та ханим, представляю вашій увазі Ігоря Ходжаніязова. Саме він допоможе мені занурити вас у світ сазу та сантиру.
Уперше Ігор почув кримськотатарську музику в 2012 році на фестивалі «Країна мрій». Він приїхав заради польського фолк-гурту «Оркестр Святого Миколая», але випадково почув на іншій сцені дуже цікаву, витончену музику. Нею виявилася гра кримськотатарського ансамблю «Карасу», разом з яким виступала відома співачка Ельвіра Сарихаліл. З того часу Ігор розпочав свою дослідницьку діяльність.
У старовинній кримськотатарській музиці Ігоря приваблює те, що вона багатогранна, різноманітна.
«Будь-яка музична традиція будь-якого народу, розвивається разом з тим народом. Так само як кримські татари сформувалися як народ у Криму з усіх різних культур, що були в Криму і продовжували приходити, так само і кримськотатарська музика складається з тих пластів, що були в Криму», — стверджує дослідник.
Саме тому можливо простежити певні елементи з візантійського, генуезького, золотоординського часу. Значний вплив на кримськотатарську музику справила арабська традиція професійної музики макамат, що прийшла з ісламом. Макамат увійшов у практику кримських музикантів через посередництво Османської Імперії, хоча ця музична традиція поширювалася і за часів Золотої Орди.
Класична кримська музична система була дуже розвиненою, вона варіювалася від простіших до надзвичайно складних жанрів. До простих жанрів входили, наприклад, дитячі пісні. Також ми можемо спостерігати розвиток мелодії через перехід музики з елітної в народну культуру.
Це чал Аппаза-уста з Салачика, вони ж в 1930-их були ансамблем Кримського радіокомітету.
Для різних жанрів музики були різні музичні інструменти. Існували ансамблі. Перший – кеманєджілер (скрипалі), головними інструментами якого були кеманє (скрипка) та дарє (бубон). Це була елітна міська музика.
Ігор поділився цікавим фактом, що кеманє — це саме європейська скрипка, але назва перського походження. Так склалося, що вона з’явилася в Криму в часи Османської Імперії, коли європейські музичні майстри робили інструменти на експорт. Певний вид скрипок спеціально виготовляли в Англії в XVI-XVII ст. для експорту в Стамбул, а далі вони розповсюджувалися по всій території контрольованій Османським султанатом.
Також був дуже важливий інструмент саз. Останнього традиційного виконавця, Мамут-уста Рефатова, було розстріляно в 1938 році. Наразі цей інструмент намагаються відновити за допомогою запису гри Мамута-уста.
Нижче фото сімʼї Рефатових. В центрі Мамут-уста, з сазом — його син, фольклорист і композитор Асан Рефатов.
Ще існував інструмент сантир, родич українських цимбалів, але іранської конструкції.
Інструменти, що є в ісламських та європейських країнах спорідненні між собою, але за конструкцією є деякі мінімальні нюанси, які дозволяють сказати, що кримськотатарський сантир прийшов з мусульманської музики, а не з європейської. Цей інструмент так само належав до елітних, міських інструментів. Гру на сазі або на сантирі дуже часто можна було почути в кав’ярнях, це були чоловічі клуби для соціалізації.
Сантир так само був знищений з традиційної музики у 1940-х роках. Останній відомий майстер, який грав на цьому інструменті, був вбитий німцями під час нациської окупації Криму, оскільки в нього жінка була кримчачкою.
Окрім ансамблю елітної музики, існував ще один для ширших мас. Називався він давулджилар (барабанщики). У нього входили дві зурни (дудки) та давул.
Дві зурни тому, що традиційно гралося так, що один музикант дає одну ноту, а другий грає мелодію. Це була характерною особливістю кримської традиції. Давул — це великий, військовий барабан, одна мембрана якого налаштовувалася трохи вище, а інша дещо нижче. Таким чином він давав два різні звуки. По одній стороні били великою довбнею, а по іншій – прутиком, тому ще деколи цей музичний інструмент називають чубукли давул, бо чубук – прутик кримськотатарською.
Це великий ансамбль давулджилар.
Фотографія вище єдина, де є виконавець на старовинному ударному інструменті думбелеку. Він складався із двох литавр і під різними назвами також був поширений в народів Кавказу, Балкан, на Близькому Сході, в Єгипті та Туреччині. У Кримському ханстві думбелек використовували як сигнальний інструмент війська та придворної варти, а також в повсякденному житті під час ритуалів та обрядів.
Ще існувала тулуп-зурна, родичка української дуди. Це інструмент, у якого одна трубка дає один звук, а другою грають мелодію. Ще є шкіряний мішок, який надувають і він дозволяє музиканту легше грати на двох дудках одразу. Цей інструмент був пов’язаний з пастухами, адже саме в них були матеріали для його виготовлення. Після того як скрипка стала доступнішою, тулуп-зурна почала здавати позиції, зникла з міської музики і перейшла до сільської.
🥁 Почитати більше про інструменти та послухати їх зразки, можна у віртуальному атласі проєкту Bilgi.
«Музика відображає повністю долю народу, які глобальні події відбуваються з народом, такі відбуваються і з музикою.» — розповідає Ігор.
З моменту знищення Кримського ханства, починають зникати зразки класичної елітної музики, з депортацією кримськотатарського народу перестали створюватися нові твори, залишилися лише конкретні жанри і в дуже обмеженому репертуарі. Було втрачено імена композиторів, композиторські школи, хоч твори передавалися від майстра до учня, але створення нових аналогічних творів припинилося. Збереглися пешраф та таксим. Ці два жанри — це саме класична композиторська музика. Ці складні жанри відтворювалися, але не створювалися нові зразки.
Якщо говорити про жанр таксим, то за своєю природою це імпровізаційний жанр, тобто відомо з яких частин він має складатися, але конкретно як його грати кожен музикант має придумувати на ходу, кожну секунду твориться ця композиція. Один і той самий таксим не можна зіграти два рази, оскільки він кожного разу залежатиме від настрою, часу та бажання виконавця. У кримській традиції таксим став вивченим жанром, ця імпровізаційна основа більшою мірою пішла з нього.
«Традиція була законсервована, а нові твори творяться за рахунок додавання елементів з інших традицій», — підсумовує Ігор.
Якщо ж говорити про сучасний стан старовинної музики, то в кримськотатарському суспільстві певною мірою відбувається її застій. Це пов’язано з окупацією; якщо в 2000-ні роки існували ансамблі старовинної музики, то наразі у вигляді ансамблю цим ніхто не займається.
Для нормального формування традиції, практики, дуже важливо щоб була спільнота, що живе в одному місці і практикує ці традиції, які передають від майстра до учня. За словами дослідника окупація цьому перешкоджає, так як багато кримських татар вимушені були покинути Крим.
Підтримка від держави існує лише точково, як от підтримка якогось конкретного маленького проекту або ж конкретної людини. Системної культурної політики немає.
Наприклад, Джеміль Каріков, кримськотатарський музикант-фольклорист та композитор, багато років пробував у Києві добитися створення інституту східної музики, у якому б вивчали музичні традиції ісламських країн, які включали б у себе кримськотатарську, азербайджанську та турецьку музику.
Завданням цього навчального закладу було б виховувати нових виконавців і дослідників, які б вносили щось нове в плані досліджень та розвитку жанрів, відтворення старовинної музики. Джемілю це не вдалося, багато років йому обіцяли виділити на це бюджет, але цього не сталося.
Ігор Ходжаніязов вважає, що обов’язок людей, зацікавлених у вивченні кримськотатарської музики, зберегти кримську музичну традицію.
«Є прекрасні майстри і співу, і гри на музичних інструментах, у яких можна навчитися саме кримської традиції, а крім того є дуже цінні зразки записаних жанрів та інструментів, які не збереглися в традиції. Якщо є ці записи і є, хоч і ускладнений, але доступ до цих записів, то наш обов’язок цим користатися і це розвивати, повертати це в практику, поєднувати старе з новим, забуте з уже напрацьованим», такими словами завершує свою чудову розповідь наш провідник у світ кримськотатарської музики.
