У чому суть цих маленьких віршиків? Хайку — це всього одна лише мить життя, відображена в словах. Щоб відчути її красу, варто пережити цю мить.
Ось наприклад спробуйте уявити картину із хайку “Рай і пело”, яку змальовує поет Хо-о:
“Павуків бенкет:
в сітці росяній, тремкій
два метелики.“

Отже, автор має бути уважним до деталей і через них передавати емоції.
Правила кількості складів у вірші досить суворі. Їх має бути 17, у першому рядку — 5, другому -7, третьому -5. Спокійно, це правило та інші тонкощі побудови не поширюються на хайку написані іноземною (не японською) мовою. Ще важливим є запис вірша, що ділиться в співвідношенні 2 до 1. Чим менша різниця кількості рисок у намальованих поблизу ієрогліфах — тим краща поезія.
Як ви вже знаєте, рими у хайку немає. Але все одно варто бути уважним до вжитих слів. Все заради того, аби передати ритм вірша і дати читачеві своєрідний імпульс намалювати картинку у своїй уяві.
Скелет хайку можна передати так:
- Перший рядок — коротка інформація про місце, час, або суть події.
- Другий — розкриття сенсу події, або доповнення картини важливими деталями.
- І третій — висновок (останній рядок має передати найбільше відчуттів).
Для усвідомлення суті такого простого і водночас прекрасного вірша відомий поет Мацуо Башьо виділив три принципи:
- Зосередженість, спокійна радість самотності
- Усвідомлення гармонії.
- Проникнення в суть речей.
Звісно, автори дотримуються цих правил на власний розсуд. Є і четверте. Це — контрастність, коли прекрасне поряд зі страшним, живе із мертвим. Саме вона впливає на почуття та уяву читачів. Це підтверджує наприклад подане вище хайку “Рай і пекло”.
І на завершення ще кілька різноманітних прикладів у перекладі Миколи Лукаша. Всі вони доводять, що творчу свободу ніхто не відміняв:

