«Життя — це фільм, з якого вирізали нудні сцени» — казав Альфред Гічкок. Геніальна фраза. Але якщо так подумати, то замість слова “фільм” можна підкласти й будь-яку іншу сторітелінгову форму мистецтва. Наприклад манґу. В цьому плані манґа та аніме завжди мене дивують. Вони можуть взяти будь-який патерн із життя і зробити його максимально цікавим, жвавим, хвилюючим та епічним. Яскравий приклад тому — Блакитний період.
Помічаю цікавий факт, що в нас в Україні популярності тайтлу дає саме манґа, а не її анімаційна екранізація, як то буває зазвичай, що спочатку люди зацікавлюються рухомими картинками а потім дочитують / пізнають наново твір у читанні. А от із Блакитним періодом в своїй роботі книгарем я зустрічала більше навпаки: люди спочатку звертають увагу на манґу, а потім вже вирішують подивитись аніме. А її важко не помітити в нашому інфополі: всіх, хто цікавиться книгами, коміксами та манґою українською.
По кількості рецензій ця манґа також серед лідерів і я мала змогу почути наживо від людей їхні враження. І що мене здивувало — так, це щирість та відкритість, із якою люди розповідають про те, чим їх зачепила доля Ятори та його друзів. Тому беру сміливість сказати, що взявшись за видання Блактного періоду та популяризувавши цю історію, Nasha Idea відкрили священну рану десятків, якщо не сотень, творчих українців.
Здавалось би, мова лише про художників, яким це все близьке серцю. Чи то мова лише про випускників шкіл, які теж уявно запонюють свій рейтинг «А куди мені вступати? Що далі робити із життям?». Але насправді мова про дещо ширше та глибше.
Хтось мріє стати автором бестселерів, хтось знімати фільми, хтось нарешті домалювати та видати власну манґу (мальопис? манґюа?), хтось хотів би стати актором, хтось робити авторські програми — насправді таких людей набагато більше ніж ви собі уявляєте. Більше ніж тих, хто вже себе виражає. Дуже часто, через погляди на творчість як на щось несерейозне або занадто високе, люди навіть бояться розповісти про свої мрії, або скажуть лише тим, кому дуже сильно довіряють.
Для когось це так і залишається мрією і він розуміє, що можливо інший шлях таки кращий. А комусь все життя болить, що він виявився недостатньо сміливим аби йти до своєї мрії. Хтось досі не здається і щодня думає як йому пробитись, як поєднувати роботу і творчість, коли хочеться весь час присвячувати улюбленій справі. Думає коли колесо фортуни обернеться до нього успіхом і доброю вдачею, як жити без сну аби нормально завершити все за що взявся, чи вийде колись досягнути професійного рівня і заробляти на творчості, як знайти шлях в непривітному та конкурентному середовищі, де знайти хоч якогось наставника, як не боятися, чи комусь треба це все і чи взагалі все не марно і чи прекрасна мрія, якою живеш — чи часом це не демон і не проста бульбашка, від якої залишиться лише порожнеча.
Низка питань невичерпна.
Поки що мета Ятори просто вступити у мистецький виш і всі ми розуміємо, що хоч для нього це здається нереальним й чимось неймовірним — але це тільки початок. Перше випробування. Далі буде тільки складніше.
Не кожному дано бути зіркою чи автором всесвітньовідомих творів, але що найцікавіше — навіть той нормальний, середній рівень заробляти на своїй творчості і бути профі, іноді здається недосяжним. Але ми віримо що в головного героя все вийде. Бо хіба може бути інакше? Ми за нього вболіваємо, бо прекрасно його розуміємо. Хто хоч трохи намагався малювати, писати, чи творити в будь-який інший спосіб, прекрасно знає скільки всього треба вивчити, скільки невдач треба пережити, як іноді мозок закипає і фізично буває тіло геть виснажується. А що вже говорити про бурю в душі, яка не стихає і вимагає вирватись назовні у творіння, й буває мучить автора химерними почуттями та думами. Блакитний період дуже життєвий, тому він так особливо впливає на творців.
Наш журнал задумувався як тепле та дружнє середовище, як діалог між творцем та його майбутньою чи теперішньою авдиторією. Аби серед моря невідомого ви змогли знайти якийсь берег та дороговказ, можливість насичуватись натхненням. Поки що цього не видно, але якщо вийде, я буду тому дуже рада. Такі проєкти мають одну велику перевагу: на початку вони завжди кульгаві, але маленька ймовірність зцілення та повноцінного функціонування завжди існує.
Й на завершення я хочу порекомендувати вам книгу «Творчий акт: спосіб буття» Ріка Рубіна. Завдяки їй ви зрозумієте що творчість — набагато глибше поняття ніж «дивні люди творять дивні/дивовижні речі». Вона ховається в будь-якій справі і наповнює життя смислом, допомагає виражатись та змінювати світ. Це легкі роздуми і до цієї книги ви повертатиметесь часто.
Ми так звикли до раціональності видимого і відкидаємо невидиме, що забуваємо про наші внутрішні світи. Але якщо ви дочитали аж до цього моменту, то моя мрія, аби сценаріїв «закінчимо школу, підемо в університет, потім на роботу і потім помрем» було менше, не така уже й недосяжна.
