Левіафан: cерце зоряної темряви
У космосі ніхто не почує твій крик. Ця фраза ідеально описує події манґи «Левіафан», дія якої розгортається в майбутньому у космосі. Кораблі відносно вільно подорожують порожнечею за невеликі проміжки часу. Але це не означає, що все так безпечно. Історія починається із трьох мародерів, які находять залишки космічного лайнера «Левіафан». Мандруючи ними, вони знаходять щоденник одного із пасажирів. Так нам репрезентується друга сюжетна лінія Казуми Ічіноси та трагедії космічного лайнера. А розповідається там, як астероїд попав у корабель та пошкодив систему життєзабезпечення та вбив майже усіх дорослих. Серед пасажирів були лише діти різного віку, включно із головним героєм. Їжі досить, але кисню залишилося на три дні. У нетрях корабля є стара капсула гібернації, яка може врятувати когось одного. По мірі того, як події на кораблі розгортаються, ситуація погіршується. І не в останню чергу через автора щоденника, дії якого коментують мародери – виправдовують або критикують.
Як не дивно, мародери відіграють тут не останню роль. Вони не тільки є такими ж читачами, як і ми, але й самі мають свої пригоди на кораблі. Вони дивляться на наслідки катастрофи і спочатку скептично ставляться до того, що написано в щоденнику і схоже на дитячі фантазії. Проте після того, як вони знаходять тіло жінки, опис убивства якої співпадає із тим, що вони бачать, починають ставитися до записів серйозно. Це створює синергію та пов’язує дві сюжетні лінії не тільки локально, але й якимось артефактами оповіді, такими як небезпеки самого корабля у вигляді зруйнованих конструкцій та пасток. У ході оповіді піднімаються як і класичні питання життя і смерті, типові для подібних трилерів, так і більш цікавіші питання: обставини цього фатального круїзу, геополітичну ситуацію, теперішній людський соціум та багато інших подібних питань. Це дозволяє робити історію менш камерною і надає більше інтерпретацій ситуації на кораблі «Левіафан», що надає оповіді більше глибини.
Академія юних відьмочок: без Воландеморта ліпше
У кожного, хто читав чи дивився Гаррі Поттера, була надія отримати заповітного листа, принесеного совою. Гоґвортс вабив своїми чарами, дивами та незвичною буденністю, де казки й легенди оживають та до них можна доторкнутися. Проте, із цих фантазій часто випадає жахливий досвід хлопчика, що вижив, та випробування, які він проходив у ході оповіді. Хіба божевільні прагнуть того, щоб їх переслідував якийсь голомозий темний чаклун. Всі хочуть розваг, безтурботності та милих пригод із дрібкою чарів. Подібні безтурботні магічні пригоди, із крихтою магії та небезпеки саме є у «Академії відьмочок». Кагарі Акко – дівчина, що мріє стати відьмою тому, що вважає їх класними. Вона ними захоплюється та мріє стати однією із них. Цю мрію вона плекала із самого дитинства. І от, нарешті Акко отримала своє запрошення та відправляється на навчання до того місця, якого дуже прагнула, – Академія Луна Нова. Місце, де юні панянки стають відьмами.
Акко не має видатних здібностей чи неймовірних магічних навичок. Вона не народилася у сім’ї відьом. Через це вона погана у навчанні, не уміє зосереджуватися, а більшість інших учениць Луна Нови дивляться на неї із зневагою. Але вона із цього приводу не засмучується. Завжди весела, непосидюча та завжди прагне дізнатися щось нове про світ магії. Чи то про свого кумира, який надихнув, або просто розкривати нюанси її шкільного життя: предмети, дозвілля, спілкування із іншими учнями. Прості проблеми та негаразди, які може зрозуміти кожен студент чи школяр. Нема дамоклового меча у вигляді темних сил, чи злого чаклуна, що відволікав би нас від цієї милої, чарівної та життєрадісної атмосфери. Просто читай та насолоджуйся пригодами в академії Луна Нова.
Остання подорож дівчат: поглинуті бетоном
Як зазвичай змальовують постапокаліпсис? Є зазвичай два основні краєвиди, через який автори нам передають упадок людської цивілізації. В першому випадку, це класична пустеля в дусі «Шаленого Макса» із натовпами рейдерів та рідкісними оазами. Інший варіант – це буйна рослинність, що руйнує міста і тим самим символізує реванш природи над цивілізацією. Із цими вищенаведеними прикладами контрастує «Остання подорож дівчат». Цей світ пронизаний трубами, вкритий бетоном, а навкруги лише сіро-біла пустка. Тут ви не побачите ні пустку, ні зелених полів. Цей світ поглинув антропогенний вплив людей, а разом із ним і самих людей. По ньому не ходять натовпи мутантів чи божевільних рейдерів. Єдине, що живе тут – це залишки старої інфраструктури, що по інерції працює, поки не зносить свій ресурс остаточно, дрібки людей, що доживають своє життя в цьому помираючому світі заліза і бетону.
Чіто і Юурі – одні із небагатьох людей, що животіють тут. Юні мандрівниці подорожують рештками людської цивілізації на своєму брьоньовичку. У своїх мандрах вони часто натикаються на старі заводи, зброю, армійські припаси та, зрідка, і на людей. Їх не веде якась висока мета чи ціль відродити цей світ. Вони просто хочуть прожити свої життя так, як можуть. У їх словах нема пафосу, страху чи надії. Лише сонна меланхолія, якою повільно живе світ. Манґа ніби каже, що світ приречений, тож навіщо хвилюватися, якщо можна продовжувати свій шлях по ньому. От і дівчата продовжують шлях, не засмучуючись і радіючи малому.
Книга магії з нуля: несподівано сплетені долі
Часто так буває, що життя зводить нас із людьми, до яких ми апріорі налаштовані вороже. Ми можемо з різних причин мати такі упередження: стереотипи, невдалий досвід, культурне середовище і так далі. Так сталося із нашими головними героями: відьмою та найманцем, що прагне їх винищувати. Волею долі та одного розлитого супу, їхні долі поєдналися. Найманець не любить відьом, бо він звіропалий – людина із рисами звіра, голови яких відьми цінують, як магічні артефакти. Відьма же в свою чергу десять років не виходила із печери, через що трішки постраждали її соціальні навички. Відьма вирішила заручитися послугами найманця, аби віднайти свій викрадений гримуар.
В історії є два основних напрями. Безпосередньо глобальний сюжет із переслідуванням відьом, інтригами, повстаннями та підпільною боротьбою відьом. Непогано висвітлені теми несправедливості та боротьби із нею і те, як ця боротьба радикалізує людей. З іншого боку, в нас є безпосередньо наші головні герої, які в силу своїх незвичних рис характеру мусять якось уживатися. Поступово ми дізнаємося більше про одне одного, а разом із розвитком глобального сюжету також і про особисту драму відьми. Манґа на початку є доволі дотепною і легко читається, завдяки тому, що входження іде поступово. Історія доволі непогано поставлена. Неймовірних епічних одкровень у ній не буде, але від цього вона не страждає.
Соланін: чому ми страждаємо
Трагедія нашого теперішнього життя – що ми усі чомусь нещасні. Здавалося, у нас є все, але нам досі важко зрозуміти і людей навкруги, і нас самих. Гнітюча буденність та складності побудови свого побуту – усе це та інші складності життя людей у сучасному світі намагається максимально точно репрезентувати «Соланін», манґа про радощі і негаразди кожного з нас.
Мейко і Наруо – звичайні люди зі звичайними проблемами. Проте, коли говориться про звичайні проблеми, мається на увазі саме проблеми, які знайомі кожному із нас, і в яких ми можемо побачити себе. Мейко працює на роботі, яка її дістала і не знає, як далі бути. Наруо є творчою людиною, яка намагається себе реалізувати в музиці. При цьому Наруо не має офіційної роботи і підробляє фрілансером, через що, по суті, на Мейко і тримається благополуччя. В цих речах легко упізнається майже кожна сучасна пара, яка вже деякий час живе разом і ніби кохає одне одного, але одним коханням щастя не обмежується. Цим і хороша манга Соланін: гарний малюнок зображує життя таким, яким воно є, без прикрас.
Сюжет починається із того, що Мейко вирішує порушити звичну для усіх інших людей стабільність та кидає роботу. З цього починає розвалюватися звичний побут, що провокує в парі конфлікти, а серед їх друзів – переживання за їх долю. Історія, яка починається як негаразди, поступово розкручується і набуває все менш приємних відтінків. Стається як і щось прогнозоване, так і щось, на перший погляд, несподіване, багато поганого але й хороше теж буває. Підсумовуючи, «Соланін» – це хороша історія про звичайних людей, що опинилися в кризі сучасного буття, в якій в тій чи іншій мірі ми всі перебуваємо, і те як вони намагаються її пережити. Ця манґа чіпляє, бо в певній мірі вона про кожного з нас.
Відьомський рай: лише каміння та голод
Часто, коли ми обговорюємо, як природа дає відсіч людині, то тим самим надаємо певну колективну свідомість, хоча це не зовсім вірно. Наша природа – це, скоріше, взаємопов’язані фактори, які діють інерційно і своєю дією впливають на одне одного. А що, якби природа мала розум? Саме навколо концепції розумної природи і людства, що її недооцінює, і крутиться сюжет манґи «Відьомський рай». Тут природа – більш взаємопов’язана і упорядкована. Майже усі живі істоти розуміли одне одного. Через це у кожного учасника харчового ланцюжка було розуміння того, що він робить та який великий задум. Єдиним глухим елементом була людина. Вона не чула гомону життя, тому без зайвої рефлексії усе змінювала під себе та привласнювала. В певний момент природа вирішила просто відступити і покинути людину напризволяще. Так, люди залишилися наодинці із каміннями, на яких навіть мох не росте. Людська цивілізація так сильно впала, що навіть не знають, як поводитися із зернами. Це доволі цікавий задум – показати те, як нерозуміння людей, їхньої ролі у світі зіграло із ними злий жарт.
Природа зачаїлася в оазах, в одній із яких і росте головна героїня Піллі. Вона вихованка однієї із відьом – жінок, що мають єднання із природою та є доглядальницями прихованих садів. Їй подобається тут жити, але цікавість бере гору і вона виходить назовні. Фатальна помилка привела людей до саду. Це призводить до смерті наставниці, розоренню саду та панічної втечі учениці відьми разом із духом вовка. Так і починається історія. Оповідь доволі динамічна, але старається також і розповісти про світ. Люди усіма силами намагаються найти приховані острівці зелені, а відьми стараються приховати їх. Проте, ситуація не така однозначна. Проскакують різні неоднозначні нотки не тільки від людей, але й умовних духів природи, які можуть переслідувати свої цілі. Історія, яка починається досить прямо, набуває більшої глибини, але при цьому не перенавантажує читача.
Блам!: про кремінь, роботів та гени
Жанр кіберпанку вже давно нічим не дивує. Стандартні корпорації, банди, хакери. Типовий хайтек лоулайф. Через постійні використання одних і тих самих сюжетів, жанр зараз у занепаді і тим цікавіше виглядають виняткові скарби в цьому морі. «Блам» часто називають найбільш атмосферним кіберпанком і не просто так. В ньому ніби є стандартні аугментовані люди, кіберпростір, генетичні експерименти і так далі, але все це виконує зовсім іншу сюжетну функцію. Тут все зовсім не так, як ми звикли в кіберпанку.
Головний герой «Блам» називається Кіллі. Він мандрує гігаструктурами, які безкінечно добудовуються та обслуговуються роботами, керованими своїми хамерними протоколами. Головний герой шукає дуже незвичну річ – мережевий ген. Без нього неможливо приєднатися до мережі віртуальної реальності, яка невидимими путами пронизує все. На шляху Кіллі зустрічаються неймовірні небезпеки: практично незнищенні роботи, кременеві форми життя, мутанти, монструозні конструкти, корпорації та багато чого ще. Гігаструктури хоча й велетенські й часто здаються порожніми, але далеко не самотні. Тут є, як і ізольовані людські та нелюдські анклави цивілізації, так і поселення, які можуть торгувати між собою. Є різні сторони, різна мотивація і взаємовідносини між ними. При цьому зберігається звична формула кіберпанку- хайтек лоулайф. Хоч навкруги і є високі технології, але відчувається криза світу. Людство саме по собі поступово змінюється, а усюдисущі сейфгарди є справжнім прокляттям. Це уже не кажучи про генетичне виродження людей, через що мережевий ген так важко знайти. У Кіллі буде багато труднощів на шляху до своєї мети, але кожна подорож починається із першого кроку, і його подорож також.
Дівчина з того боку: ОVA все перебрехала
Історія розгортається навколо відособленої пари: проклятого та дівчинки, яку він доглядає. Прокляті в цьому світі – це істоти, деякі із яких можливо були людьми. Їх стараються вбити при першій же нагоді, бо їх дотик передає прокляття. Крім цього, прокляті не відчувають болю та їм не потрібно харчуватися. Ці факти, в тому числі, й впливають на побут головних героїв. Проклятий боїться торкатися героїні, ім’я якої Шіва, хоч він і не харчується, але дівчинці щось треба їсти і вони часто вирушають на пошуки чогось в покинуті села. Незважаючи на це, вони стараються вести хоч трішки нормальне життя. Шіві читають книжки, проклятий про неї турбується в міру своїх сил.
На жаль, світ цей – химерний та повний таємниць, а негаразди підступають з усіх сторін. Єдині люди, яких вони можуть зустріти, це солдати, що вбивають всіх людей без винятку. Прокляті все частіше спостерігаються біля їх хижки, а в столиці людей король щось задумав. Це вже не кажучи про таємницю, яку проклятий зберігає від Шіви. Історія поступово обростає деталями та своєю міфологією. Сприймається вона як химерна казка, від якої не знаєш чого очікувати. Не дивлячись на простоту, манґа може запропонувати вам багато чого цікавого.
Даний заголовок є свого роду констатацією факту, що у сюжетному плані OVA по «Дівчині з того боку» і манґа не мають майже нічого спільного. Окремі моменти, персонажі та деякі події ідентичні, але сюжетна основа і навіть подання одних і тих же персонажів, подій та їх причини – абсолютно різні. У манґи є аніме-адаптація у вигляді годинної OVA, яка дещо вільно інтерпретує події манґи, іноді навіть перебріхує. Тим не менш, і адаптація, і оригінал хороші.
Понад хмарами: іноді щастя падає з неба
Іноді наші сірі будні просто необхідно чимось розбавити. Головний герой манґи «Понад Хмарами», Джей, – людина незвичної долі. Хлопець працює і живе в майстерні великого кота, який навчив премудростям механічного ремонту. Він вірив у чари та читав казки про них. хотів вирушити у пригоди, коли подорослішає, але з часом розчарувався в цьому. Так би і продовжувалося сірі будні хлопця у майстерні, але одного разу з неба впала дівчина із крилами. Раптом усе, що хлопець відкинув, знову набуло сенсу. Дівчину, що впала з неба, звати Мія і вона втратила одне крило. Так і починається їх історія.
Декорації, дизайн персонажів та локацій вказують на те, що це стімпанк. Зазвичай він зображується не дуже приємно та надихаюче, через вічно темне небо і не надто мальовничі краєвиди. Проте, завдяки вдалому малюнку та навколоміядзаківському дизайну, історія сприймається більш казково та легко, на вас не тисне гнітюча атмосфера цього світу, бо її практично нема. Зазвичай за таке можна було би розкритикувати твір за невідповідність жанру, але в даному випадку це плюс. Завдяки такому гарному візуальному оформленню ти краще проймаєшся твором. Зокрема, більше віриться в те, що автомеханіком може бути гігантський кіт. Самий сюжет наповнюється чарами лише поступово, по мірі того, як головні герої будуть подорожувати та дізнаватимуться більше про світ. Дана манґа є доволі короткою і через це історія може здатися недоговореною, але яка ж казка не має недомовок.
Чарівник бібліотеки: знання як основа всього
Кожна хороша книга має силу, байдуже: чи чарівна вона, чи ні. Так само, як магічний гримуар в неправильних руках може наробити лиха, так і книга, наповнена ідеями геноциду, може запусти ланцюг руйнівних подій. Про силу книг у нашому житті та важливість делікатного поводження із знаннями і розповідає манґа «Чарівник бібліотеки». Але, як і в будь-якої хорошої історії, головна ідея – це не єдина ідея, що закладена у оповідку. В манзі буде підніматися багато цікавих тем. Деякі з них будуть висвітлюватися майже постійно, а деякі будуть приховані неочевидними фразами.
Головному герою Шіо важко дісталося. Він із самого дитинства зазнавав цькування, сестра важко гарувала, аби він навчався у школі, але при цьому в місцеву бібліотеку його не пускали через упередження. Лише завдяки щасливому випадку він зміг почати свій шлях до становлення одним кафою великої бібліотеки, найбільшого сховища знань.
У цієї манги, можливо, один із найповніших початків. Перший том нам дає досить багато інформації і про головного героя, і про світ, і про організацію, яка займається контролем знань та цензурою, та навіть трішки про можливе походження героя. При цьому є місце й для екшн-сцен. Це той рідкісний випадок, коли історія, яка намагається розказати так багато, не скочується у нагромадження фактів та лору.
