У багатьох свят доволі цікава історія. А ще якщо забрати всю комерційну мішуру вони часто здавалося би залишаються ні з чим. Може ви теж запитували себе: “А навіщо все це? Чи розуміють люди що саме святкують?”. Так само і Геловін. Чому він став таким популярним?
Відомо, що сучасний Геловін постав на основі язичницького кельтського свята Самань. З приходом осені кельти, втім як і кожен народ в доіндустріальну епоху, зосереджувались на забезпеченні запасів на сувору зиму, коли природа в міфологічному уявленні наче засинала щоб потім знову відродитись. Смерть і життя людини були тісно пов’язані із смертю-життям природи, тому саме кінець осені — початок зими і кінець весни — початок літа були часом коли затиралася межа між світом живих і світом мертвих. За змістовим наповненням Семань кельтів був дуже схожий до слов’янських Русалій: духи природи і душі померлих виходять із потойбіччя.
На Британських островах християнство почало поширюватись ще у ІІ-ІІІ столітті нашої ери. Відповідно воно від самого свого початку мало свою унікальну традицію та містицизм, тому до VII століття стало повноцінним ідеологічним супротивником Римської церкви (католицької). Це було також і політичне протистояння, адже Рим саме утверджувався як святий престол, який мав у Середньовіччі відповідну божественну легалізацію коронувати монархів, в той час як Кельтську цервку контролювала місцева знать.
Папа Римський активно витискав ірландські монашиські устави, традицію постів, календар і інші конфесійні практики їх острівних конкурентів. Одним із заходів по утвердженню католицизму стала легалізація Самані. Спомин померлих предків цілком логічно поєднали із вшануванням усіх святих у релігійному календарі, а нині у поп-культурі ми це знаємо як Геловін (All Hallows Eve – Вечір усіх святих).
Як і у випадку інших подібних перероблених свят, метою визнання Самані була не тільки боротьба із конкурентами, але залучення нових вірян. Рим в той час активно намагався просувати християнство серед язичників, але у нього це виходило гірше ніж у Кельтської церки. Для того, щоб багато язичників були лояльними до нових вчень, католики пішли на компроміс, а саме поєднали язичницькі обряди зі своїм смисловим наповненням. Перш за все, так язичники не лишалися “поза законом”, а вважалися християнами одночасно шануючи віру своїх предків. В свою чергу Рим так розповсюджував вплив своєї церкви і більш ефективніше християнізовував язичників.
До речі, народне уявлення про циклічність життя, та певне песимістичне, смертоносне бачення осені, дуже гарно описує Вільям Батлер Єйтс у своїй поезії “Колесо” (переклад Максима Стріхи):
Ми взимку. кличемо весну,
Весною — кличем літо ми,
А осінь стрінувши рясну,
Добра чекаєм від зими.
Але весна не прийде знов,
І годі ждать уже добра;
Незнане щось бентежить кров —
До себе зве земля сира.
Врешті до XII століття Кельтська церква занепала, а артефакти її протистояння із Римською ми спостерігаємо і до нині на подобу Геловіна. Це той самий унікальний випадок, коли місцева язичницька традиція стала всесвітньо відомою завдяки поєднанню із церковним святом. А через ефектну репрезентацію у медіа це знайшло відклик і в інших культурах. Адже якщо так придивитись — усі жахливі духи та геловінські легенди дуже гармонійно поєднуються із схожими міфами, та обрядами інших народів. Як от наприклад віра у потойбіччя, живі мерці, привиди що відвідують своїх родичів, відьми, вічні блукальці, людина що обманює чорта, вовкулаки та кровопивці. Але подібні образи в міфах, це вже зовсім інша історія, кожному з яких можна присвятити окремий матеріал.
А про що було б цікаво дізнатися вам?
